Серед українського селянства аж до початку XX ст. зберігалися новорічні традиції змішаного язичницько-християнського походження. Так, новорічні свята вважалися чарівним часом, коли пробуджувалася й ставала небезпечною всіляка нечиста сила. Вірили, що на святках присутні душі померлих родичів, яких також боялися і намагалися умилостивити.Побутувало уявлення про те, що у новорічну ніч відкривається небо і в Бога можна попросити що завгодно. Дуже довго жила віра в те, що характер новорічного свята впливає на долю всього року. На цьому грунті сформувалися звичаї, обряди, заборони та обмеження.
Традиційна новорічна обрядовість українців — це ціла низка зимових свят, серед яких виділяється період дванадцятидення з кульмінаційними точками 7 січня - Різдво, 14 січня - Новий рік і 19 січня - Хрещення. Навколо цих дат церковного та громадянського календаря протягом віків склався надзвичайно багатий комплекс звичаїв. Останній день старого і перший день нового року українці відзначали як свята Меланки (Маланки) і Василя.
До новорічних свят у бібліотеці було оформлено тематичну виставку «Віночок зимових свят», до Різдва було проведено годину народних традицій з дитячою аудиторією «З Різдвом Христовим,Україно».
Останній день старого і перший день нового року українці відзначали як свята Меланки (Маланки) і Василя.
Святковий вертеп, з учасників сімейного клубу «Гармонія» ходив вулицями села Завидо-Кудашеве з піснями,славили господарів, бажали їм здоров'я й достатку, за що отримували винагороду. Щедрування супроводжувалось магічними діями, пантомімою, обрядовими іграми з масками. Обрядових новорічних пісень — щедрівок співали окремо господарю, господині, хлопцю, дівчині, усій родині, були щедрівки дитячі, жартівливі, пародійні.
|
